Державний навчальний заклад

"Професійний ліцей м. Українки"

Державний навчальний заклад

"Професійний ліцей м. Українки"

"Василь Трубай: В гармонії зі світом та собою"

«Вміння передати у малому велике

 і вирізняє Василя Трубая з-поміж багатьох,

здатних тримати в руках перо»

 Прозаїк, поет, кінодраматург, публіцист, художник, різносторонньо обдарована особистість, «життєві захоплення» якої засвідчують, що талант її проріс з реального ґрунту сільського життя, а орієнтиром для неї є саме життя з його реаліями.

    Рідний брат Василя Володимировича – історик, краєзнавець, письменник, літературознавець – Михайло Володимирович Карасьов у літературно-критичній статті «Слово про брата» написав про нього: «Бог, котрий всередині нас, в одних ховається під темними глибинами свідомості – це люди розумні, але потайні й нещирі. З них виходять політики і бізнесмени. В інших підсвідоме переважає розум, вони прості, нестримані та емоційні. В них Бог підходить до поверхні й проступає крізь світлу оболонку душі. Такі люди стають митцями. До цієї когорти належить мій молодший брат Василь Трубай».

«Магічна привабливість Трубаєвого письма ще й у його опуклості, виразності, в абсолютній точності добору та відтворення деталей, рухів, жестів, дій і дрібних порухів, у «смачності» фрази», – так  написав у передмові до однієї зі збірок Василя Трубая письменник і кінодраматург Василь Портяк.

Фатальне кохання Євгена Маланюка – Наталя Лівицька-Холодна

"І в пустці серця сім промінних літер,
Твоє ім'я нести, неначе скарб"

   «Заголом її поезія за змістом і естетичною природою — унікальне явище в світовій літературі. Це віршований роман життя людини — від ранньої юності до глибокої старості».
  Наталя Лівицька-Холодна – відома поетеса українського зарубіжжя, перекладачка, донька президента УНР у вигнанні Андрія Лівицького. Її творчість актуальна зараз як ніколи. Вісімнадцятирічною вона змушена була покинути рідний край і з того часу почалися її поневіряння країнами, що тривали 82 роки – Польща, Чехія, Німеччина, США, Канада. Головний мотив її творчості – любов до України, невимовна, невпинна туга за батьківщиною.
   У її довгому житті не бракувало ні революцій, ні воєн, ні переховувань, ні небезпек, ні тяжкої праці й утоми, ні затаєної пристрасті і шаленого кохання, ані навіть безнадії, аж до думок про самогубство…

   Однак Наталя зуміла прийняти відведений їй час таким, яким він був їй даний. Здається, жодного разу вона не впустила в своє життя чогось такого, що могло б похитнути її шляхетний образ – обману, підлості чи то зради. Внутрішня сила допомогла вистояти і пройти весь нелегкий час із гордо піднятою головою.

  У літературу Наталя прийшла як поетка кохання, вона подарувала українському читачеві по-жіночому ніжну і пристрасну лірику і в той же час вірші, наскрізно пронизані любов'ю до України та тугою за рідною землею.       У її творчій спадщині - три поетичні збірки, низка перекладів з німецької, французької та італійської мов. За збірку «Старі і нові поезії» авторка удостоєна найпочеснішої в діаспорі премії Фундації Омеляна та Тетяни Антоновичів. Вірші Наталі – це своєрідний календар, в якому тісно переплітаються любов і боротьба, битва і ненависть.
«… огром життя, який у неї за плечима, – то все українська історія. Там – XXстоліття. Епоха скінчилася, але її книжка розгорнута. Уявімо собі живий профіль поетеси на тлі нашої історії», - так написав про поетесу український літературознавець Михайло Слабошпицький.

 Знайомимо вас з неповторною словотворчістю нашої землячки, палкої патріотки, відомої поетки-емігрантки Наталі Лівицької-Холодної.

   Володимира Лиса називають майстром художнього слова і метром української літератури. Він – професіонал, літератор зі стажем, чиє ім’я, поза сумнівом, закарбоване на скрижалях української літератури, йде на поклик правди, маючи щастя і талант втілювати в слові долю України. 

   Його ім’я стало відомим широкому колу читачів насамперед завдяки відзнакам, здобутим на конкурсі «Коронація слова» різних років, починаючи з 2000 р. Найвідоміші з романів-лауреатів конкурсу – це «Острів Сильвестра» (2008) і «Століття Якова» (2010) (останній було екранізовано 4 роки тому).

Володимира Савовича називають справжнім феноменом сучасності. Журналіст, драматург, прозаїк, майстер витонченого слова і глибоко народний письменник. Із кожним романом автор розкриває нові грані свого таланту.   

Перелік його нагород вражає: «Людина року», кавалер ордена «За заслуги» III ступеня, «почесний громадянин Волині», тричі лауреат Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова», володар Гран-прі цього ж конкурсу за роман «Острів Сильвестра», володар премії «Гранд-Коронація» за роман «Століття Якова». За «Століттям Якова» телестудія «1+1» зняла чотирисерійний телефільм, а Волинський обласний музично-драматичний театр імені Т.Шевченка поставив спектакль «Століття Якова. Перше кохання».

   Володимир Лис – дуже чуттєвий та правдоподібний автор. Він створює історії та долі людей. Людей, які близькі серцю, простих українців, селян. Тим самим зароджує у свого читача зерно любові до України. Його твори сповнені відчайдушних вчинків, дивовижних збігів, знахідок, розчарувань.

   Він був людиною-магнітом. Талант його іскрив і сяяв. Поет, романіст, лінгвіст, перекладач, він ще був затятим мисливцем, грав у футбол та більярд, жартував і вигадував містифікації.

  Літературознавці називають його творцем українського авангарду. Його сучасники бачили у ньому блискучого інтелектуала, а ще жартівника і вигадника. Він був поетом, філософом і мандрівником. Європейцем із німецькою і норвезькою кров'ю, який вважав себе українцем. Майк (Михайло) Йогансен встиг залишити по собі яскравий слід і неперевершені літературні твори, поки життя його не обірвала куля. 
 Його шарм, його ерудиція, його легка іронія, його здатність оповідати невигадані й вигадані історії, його легкість і простота зачаровували людей. «З Майком можна було говорити день і ніч», – писав письменник і журналіст Юрій Смолич. 

Я знаю: загину високий,
В повітрі чистім і синім.
Мене над містом повісять:
Зорі досвітній в око,
В холодне око дивитись.


«...оселившись у царстві тіней, буду вести розумну бесіду з Гесіодом, Гейне і Сервантесом. Але я буду з ними говорити українською мовою, бо вірю, що наша квітчаста Батьківщина є діамант у гроні вільних народів світу. І ще я скажу там, у царстві тіней, що я, Майк Йогансен, був при житті і залишусь по смерті одним із кращих поетів української оновленої землі».