Державний навчальний заклад

"Професійний ліцей м. Українки"

    День визволення України від фашистських загарбників вписаний до

національного календаря України. У цей День ми вшановуємо всіх, хто

забезпечив це свято зі сльозами радості і водночас горя на очах – воїнів

різних національностей, підпільників і партизан, кожного громадянина,

хто вніс свою краплину в загальну перемогу над ненависним ворогом!
   1 вересня 1939 року розпочалася Друга Світова війна, в яку українці, що

проживали в Польщі, вступили відразу. При цьому Радянський Союз

виступив союзником гітлерівської Німеччини, що мало і має свої наслідки.
А 22 червня 1941 року гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз

і зруйнувала багато життів українців, що жили в Радянській Україні.
Нацистськими окупантами, поряд з їх посіпаками (Румунією, Італією, Словаччиною, Угорщиною), Радянська Україна була окупована повністю у липні 1942 року. Але у січні почався поступовий, але нестримний наступ радянських військ.
В ході багатоденних, кровопролитних битв територія України поступово, але невпинно, звільнялася. Як і територія всього СРСР. Бо українці, поряд з усіма народами тодішнього союзу, воювали із загарбниками на всіх фронтах і в усіх родах військ (від піхоти до льотчиків).
                                                                                 І от, 28 жовтня 1944 року було звільнено головне місто Закарпатської України –                                                                               Ужгород. Таким чином, наприкінці жовтня 1944 року вся територія України була

                                                                               очищена від окупантів.

                                                                                   Дорогою ціною дісталася перемога Україні. На окупованій території країни                                                                                       загинуло 5,5 млн. осіб, у тому числі майже 4 млн. мирних жителів, до Німеччини

                                                                              було вивезено приблизно 2,2 млн. остарбайтерів.


                                                                                  Відповідно до Указу Президента України від 20 жовтня 2009 року № 836/2009

                                                                                 та з метою всенародного відзначення визволення України від нацистських

                                                                                загарбників, вшанування героїчного подвигу і жертовності українського народу

                                                                                 в Другій світовій війні, в Україні установлено День визволення України від

                                                                                нацистських загарбників, який відзначають щорічно 28 жовтня.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                           День Гідності та Свободи — свято встановлене згідно з Указом Президента

                                                                                    від 13 листопада 2014 року на честь початку цього дня двох знаменних подій у                                                                                       новітній українській історії: Помаранчевої революції 2004 року та Революції                                                                                        Гідності 2013 року.

                                                                                          День Гідності та Свободи став своєрідним наступником свята Дня Свободи,

                                                                                       що відзначався на честь Помаранчевої революції з 2005 по 2011 роки 22

                                                                                       листопада, але згодом був скасований.
                                                                                             Це свято встановлене «з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і

                                                                                         демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь

                                                                                     об'єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а                                                                                          також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени

2004 року та у листопаді 2013 року — лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору…» згідно з указом Президента України Петра Порошенка № 872/2014 «Про День Гідності та Свободи» від 13 листопада 2014 року.

     Саме 21 листопада 2013 року розпочалися перші протестні акції української

 громадськості у відповідь на рішення тодішньої влади щодо припинення курсу

 на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про

 асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Попрання законодавчо

закріплених пріоритетів зовнішньої політики України, якою власне і була Угода

про асоціацію між Україною та ЄС, викликала обурення українців.
  Для українського суспільства стало очевидним, що країна стрімко рухається

до цілковитого авторитаризму з його зневагою до засадничих прав людини,

тотальною корупцією, свавіллям правоохоронних органів, репресіями і терором.

Саме це й змусило українців вийти спочатку на вулиці Києва, а потім й інших міст України.
  Події розгорталися стрімко і драматично – від мирних зібрань студентства до масових мітингів, палаючих шин, «коктейлів Молотова» і бруківки, що стала зброєю в руках протестувальників. Але найтрагічнішим було те, що цього разу, на відміну від подій Помаранчевої революції, відстоювання власної гідності та свободи вартувало українцям 106 убитих і понад 2 тис. поранених. І це була лише ціна 3-х місяців Євромайдану.
  З нагоди цього Дня в усіх населених пунктах України відбуваються традиційні меморіальні заходи – молебні, покладання квітів, панахиди у церквах. У Києві ж уже 7 рік поспіль на алеї Героїв Небесної Сотні відбудеться молебень. Тут же буде запущено національний флешмоб «Бути гідним», який запропонує ділитися власнимивраженнями про ті події, про свій досвід у соцмережах.

 

 

 

 

 

 

 

   Сьогодні, 28 листопада, Україна і світ вшановують пам’ять жертв Голодоморів.

День пам’яті жертв Голодоморів відзначається щорічно в четверту суботу листопада

на підставі президентських Указів 1998 та 2007 років.
   У ХХ сторіччі українці пережили три голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і голод

1946-1947 років. Утім, наймасштабнішим був Голод 1932-1933 років – саме його нині

називають геноцидом українського народу здійсненим сталінським режимом.

Українські селяни стали наступними жертвами тодішньої влади після тотальних

репресій щодо української інтелігенції та духівництва.
   Масовому голоду в Україні передувала низка подій. Так, 18 листопада 1932 року,

вийшла Постанова ЦК КП(б)У «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель», яка

передбачала покарання за невиконання планів заготівлі зерна - сільськігосподарства каралися натуральними штрафами, тобто конфіскацією 15-місячної норми м’яса. Згодом перелік компенсаційних харчів було розширено картоплею і салом, наприкінці року - продуктами тривалого зберігання. Окрім того, видана цього ж дня Постанова «Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп» дозволяла відбирати у селян хліб за статтею «контрреволюційні злочини». Вже через кілька днів, 26 листопада, вийшов наказ наркома юстиції і генерального прокурора УРСР, в якому наголошувалося на тому, що «репресії є одним з потужних засобів подолання класового спротиву хлібозаготівлі». Таким чином, штучно створений голод став добре продуманою та ретельно замаскованою каральною операцією.
  Передусім, в українських селян було відібрано вирощене ними зерно, далі численними натуральними штрафами та обшуками були відібрані останні запаси продовольства. У грудні 1932 року у 82 районах України була заборонена торгівля продуктами, також припинилися поставки промислових товарів. На початку 1933 року забороною виїзду із охопленої голодом України, селян було позбавлено останніх надій на порятунок. Залишившись без хліба, голодуючі селянські сім’ї вживали у їжу різні сурогати: кукурудзяні качани і стебла, просіяне лушпиння, сушену солому, гнилі кавуни і буряки, картопляне лушпиння, стручки акації, товчену кору і листя дерев.
  Терор голодом, що тривав в Україні протягом 22-х місяців, забрав життя майже 4 мільйонів людей.
Впродовж десятиліть тема Голодомору була табуйованою. Допоки існував комуністичний режим, навіть говорити про голод тих років було суворо заборонено. Дослідження цієї трагедії розпочалися лише наприкінці 80-х років минулого століття. Нині в Україні, відповідно до закону від 28 листопада 2006 року «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», голод 1932-1933 років розцінюється як акт геноциду українського народу, а його «публічне заперечення… визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним».

 

                                                                                       
                                 Ніде нехай такого більш не буде!
                                 Хай день новий життя несе нове.
                       Вклонімось низько сонцю й хлібу, люди!
                                    В достатку Україна хай живе!
 

 

 16 січня, Україна відзначила День пам’яті захисників Донецького аеропорту. Всеукраїнський день пам’яті "кіборгів" було встановлено за ініціативою українських воїнів, які 242 дні боронили Донецький аеропорт.
  Бої за аеропорт тривали з 26 травня 2014 року до 22 січня 2015 року і закінчились після повної руйнації старого та нового терміналів аеропорту. В обороні аеропорту також брали участь волонтери і медики.
  У Донецькому аеропорту та селищі Піски протягом цього періоду воювали спецпризначенці 3-го окремого полку, бійці 79, 80, 81, 95 окремих аеромобільних та 93 окремої механізованої бригад, 57 окремої мотопіхотної бригади, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку "Дніпро-1", Добровольчого українського корпусу (ДУК) та інші.

У період з 18 до 21 січня 2015 року внаслідок підриву окупантами терміналу ДАП загинуло 58 "кіборгів", тож 21 січня було прийнято рішення відвести українських військовослужбовців з нового терміналу, який був повністю зруйнований і не придатний для оборони.
  Захищаючи Донецький аеропорт, загинули понад 200 українських захисників, поранено понад 500. Багатьох із них відзначено державними нагородами, деяких - посмертно.

• Вперше українських захисників аеропорту "кіборгами" назвав сепаратист, який намагався пояснити причину того, що озброєні проросійські бойовики не можуть зломити запеклий опір оборонців аеропорту;
• В аеропорту командири залишали лише добровольців, які й захищали локацію від терористів;
• 13 січня було знищено диспетчерську вежу аеропорту;
• 22 січня будівля нового терміналу повністю обвалилася;
• Після зруйнування старого і нового терміналів аеропорту українська армія і добровольці утримують оборону, а також контролюють навколишні села;
• Терористи втратили 800 чоловік загиблими і близько 2000 пораненими;
• 27 січня 2015 року українські військовики відвоювали частину аеропорту, успішний бій було сплановано та проведено задля можливості забрати тіла сімох воїнів, що раніше загинули.

Вшануємо пам'ять героїв! Вони витримали – не витримав бетон!

   22 січня у день проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки Україна щороку відзначає День Соборності. Офіційно в Україні свято встановлено Указом Президента України «Про День соборності України» від 21 січня 1999 року № 42/99.
  Акт Злуки увінчав соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття. Це була основоположна подія для українського державотворення. 24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Його підтримали українці на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Ця подія стала відправною точкою для відліку історії сучасної Української державності. Утім, історики цілком справедливо відзначають, що 24 серпня 1991 року насправді відбулося відновлення державної незалежності України.
  Вперше у XX столітті українська незалежність була проголошена 22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради, а вже за рік (22 січня 1919 року) на Софійському майдані в Києві відбулася не менш вагома подія – об’єднання Української Народної Республіки (далі – УНР) і Західноукраїнської Народної Республіки (далі – ЗУНР) в одну державу. Внаслідок невдач Української революції 1917–1921 року державність зберегти не вдалося. І як результат, упродовж XX століття українці змушені були кількаразово відновлювати її в боротьбі.
  У 71-у річницю Акта Злуки (22 січня 1990 року) в Україні відбулася одна з найбільших у Центрально-Східній Європі масових акцій – "живий ланцюг" як символ єдності східних і західних земель України.

Понад мільйон людей, узявшись за руки, створили безперервний ланцюг від Івано-Франківська через Львів до Києва. Акція засвідчила, що українці подолали страх перед комуністичною партією і готові протистояти тоталітарному режиму. 31 рік тому ця подія стала провісником падіння СРСР і відновлення незалежної України.
Гасла кампанії з відзначення Дня Соборності: "В єдності сила" або "Разом сильніші".
                                                                                           Ключові повідомлення
  Ідея соборності завжди була наріжною й актуальною для українців. Від другої половини ХІХ століття українська політична єдність стала одним із провідних мотивів декларацій та діяльності національного руху по обидва боки від Збруча.
  Соборність передбачає не лише пам’ять про минуле, а й потребує згуртованої спільної праці та взаємодії в сучасній Україні, коли ми, з різних регіонів, спілкуємося, разом працюємо, створюємо знакове і важливе.
  Проголошення Соборності УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року – історичний акт об’єднання українських земель в одній державі. Подія основоположна для українського державотворення.
  Акт Злуки 22 січня 1919 року увінчав соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття.
                                                                                                 Історична довідка
  Ідея соборності для українців завжди була актуальною та наріжною. Підтвердження розуміння українським народом єдності – незалежно від політичних кордонів, які розділяли нашу територію, – можна знайти у різних епохах. Так, наприклад, у "Топографічному описі Харківського намісництва", виданому в 1788 році, йдеться про народ, що проживає у трьох державах: Російській імперії (Лівобережжя і Слобожанщина), Речі Посполитій (Правобережжя) та в монархії Габсбургів (Галичина, Буковина і Закарпаття). У "Топографічному описі…" про українців йдеться: "...Коли вони збираються для поклоніння в Київ зі Сходу від Волги і Дону, із Заходу з Галичини і Лодомерії і ближче до Києва прилеглих місць, дивляться один на одного не як на іншомовних, але як на представників єдиного роду… всі ці розпорошені земляки і донині зберігають синівську повагу до матері своїх давніх країв міста Києва".
  Від другої половини ХІХ століття українська політична єдність (соборність) стала одним із провідних мотивів декларацій та діяльності національного руху по обидва боки від Збруча. Після 1865 року у версії пісні на слова наддніпрянця Павла Чубинського та музику галичанина Михайла Вербицького  (саме вона пізніше  стала основою  гімну України)  з’явилися такі слова:  "Станем,  браття,  в  бій  кривавий  від  Сяну  до  Дону, в ріднім краю панувати не дамо нікому" . Створена в  1891 році в Полтаві таємна студентська організація "Братство тарасівців" проголошувала у програмі: "Самостійна суверенна Україна: соборна й неподільна, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказа". Пізніше гасло "Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ" використав Микола Міхновський у брошурі "Самостійна Україна" (1900).
  У 1895-му галичанин Юліан Бачинський у книзі "Ukraina Irredent" проголосив: "Україна для себе! От і її клич. Вільна, велика, незалежна політично самостійна Україна – одна нероздільна від Сяну по Кавказ – от її стяг!". На практиці ідея соборності виражалася у співпраці українців–підданих різних держав. У 1870-х–1890-х роках із Російської імперії до Австро-Угорщини приїздили працювати Михайло Драгоманов, Пантелеймон Куліш, Михайло Грушевський. Там вони реалізовували таланти та задавали інтелектуальний імпульс життю української громади. 1906 року Михайло Грушевський писав: "За останніх двадцять або двадцять п’ять літ суспільність галицька привикла бачити й уявляти собі Галичину як духовний і культурний центр української землі, як ту духову фабрику, де виковується українська культура для цілої соборної України".
  Перша світова війна, Лютнева революція 1917 року та розпад Австро-Угорщини восени 1918-го наблизили втілення ідеалу соборності. Процес об’єднання двох українських республік – УНР і ЗУНР – почався невдовзі після встановлення української влади у Східній Галичині, і ще до того, як Директорія УНР переможно увійшла до Києва. 1 грудня 1918 року на залізничній   станції   у  Фастові   представники   ЗУНР  і   Директорії підписали "Передвступний договір" (тобто попередній чи прелімінарний). Статті угоди констатували, непохитний намір ЗУНР "злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою". Зі свого боку, УНР проголошувала, що вона дає згоду "прийняти всю територію і населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілості в Українську Народну Республіку".
  22 січня 1919 року, в першу річницю проголошення незалежності УНР, в Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори. На них проголосили Універсал Директорії Української Народної Республіки про злуку із Західноукраїнською Народною Республікою.

  29 січня в Україні відзначатиметься річниця бою під Крутами, який для Українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.
  Завдяки звитязі та сміливості українських вояків ворожий наступ більшовиків на Київ було зупинено на декілька днів. В цей час відбувалися переговори між Українською Народною Республікою і країнами Четверного союзу. 9 лютого 1918 року Брестський мирний договір було підписано. Він означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин.                                                                              

                                                                                                 Важливі акценти:

  • бій під Крутами став успішною оборонною операцією. Наступ переважаючих сил ворога було зупинено на декілька днів. Це дало змогу представникам Української Народної Республіки підписати Брестський мирний договір із країнами Четверного союзу;

  • Брестський мир означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин;

  • незалежність Української Народної Республіки довелося захищати від російської військової агресії, на початках силами добровольчих формувань;

  • згодом українські війська за підтримки німецьких та австро-угорських (завдяки Брестському договору) звільнили від більшовиків всю територію України;

  • події Української революції засвідчили: державність без армії неможлива;

  • сміливість та жертовність крутянців зробила їх прикладом для майбутніх поколінь захисників України. З ними порівнюють захисників Донецького аеропорту в теперішній російсько-українській війні. Тому Героїв Крут в публіцистиці часто називають "першими кіборгами".

                                                                                                Історична довідка
                                                                                       Перша незалежність

   У 1917 році постала Українська Центральна Рада та створена нею Українська Народна Республіка.
 Прихід до влади у Росії більшовиків у листопаді 1917 році становив загрозу для України. Вони прагнули встановити контроль над Україною. У грудні більшовицький уряд Росії (Рада народних комісарів) направив ультиматум Українській Центральній Раді. В ньому йшлося про виконання таких умов: дозволити переміщення більшовицьких військ в Україні, не пропускати із фронту (Першої світової Bійни) на Дон антибільшовицькі сили і відмовитися від утворення окремого Українського фронту. Українці відхилили вимоги і звинуватили більшовицьку Росію у втручанні у внутрішні справи України та розпалюванні ворожнечі. Раднарком, своєю чергою, оголосив Центральну Раду "в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і на Україні".
  7 січня 1918 року більшовики оголосили загальний наступ на Україну. У середині січня 1918-го вони встановили контроль майже на всьому Лівобережжі та просувалися на Київ. За таких умов 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада ІV Універсалом проголосила незалежність Української Народної Республіки.
                                                                                                   Напередодні бою
  Більшовицькі сили наступали на Київ з двох напрямків. Загін під командуванням Михайла Муравйова просувався Полтавщиною, в той час як на Чернігівщині діяв 1-й Мінський революційний загін на чолі з Рейнгольдом Берзіним. Вважаючи полтавський напрямок найбільш загрозливим, українське командування спрямувало туди найбільш боєздатні частини, зокрема, Січових стрільців та Гайдамацький кіш Слобідської України.
  Всупереч розрахункам, основні сили загону Муравйова вирушили на з'єднання з Мінським революційним загоном. 28 січня вони заволоділи ключовим пунктом української оборони на Чернігівщині – станцією Бахмач. Здавалося, більше нічого не завадить більшовицькому наступу на Київ.
  На підступах до столиці Муравйов закликав: "Наше бойове завдання – взяти Київ... Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо".
  Проте вже наступного дня на станції Крути їхній наступ зупинили українські частини, до яких підійшло підкріплення – курсанти Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького сотника Аверкія Гончаренка та добровольці Помічного студентського куреня Січових стрільців (18–20-річні юнаки з Університету святого Володимира, Українського народного університету, Київської гімназії Кирила та Мефодія). До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналося ще десь 80 добровольців із підрозділів Вільного козацтва з Ніжина.
                                                                                                       "Перші кіборги"
 29 січня 1918 року в Крутах перебувало до 520 українських воякiв, юнакiв і студентiв при 16 кулеметах та з однією гарматою на залiзничнiй платформi. У росіян була десятикратна перевага в живій силі, мали бронепотяг та артилерію.
Військами УНР під Крутами командував Аверкій Гончаренко. Завдяки вигідній позиції і героїзму бійців українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім під тиском ворога більшість підрозділів організовано відступили до ешелонів на станції неподалік і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 юнаків, заблукавши у темряві, повернулися до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Полонених катували, а потім стратили. Згодом частину героїв поховали на Аскольдовій могилі у Києві.
  На сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти Київського унiверситету святого Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.
Загалом у бою під Крутами загинуло з української сторони, за різними оцінками, 70–100 осіб.
Втрати бiльшовицьких вiйськ сягали 300 воякiв.
Брестський мирний договір
Затримавши ворога на чотири дні, українські війська дали змогу укласти Брестський мир між Українською Народною Республікою і державами Четверного союзу.
 Тим часом 4 лютого 1918 року більшовицькі війська Михайла Муравйова підійшли до Києва. Під гуркіт гармат Центральна Рада приймала найрадикальніші закони – про ліквідацію права власності на землю та демобілізацію.
  Через два дні почався масований артилерійський обстріл, ще через 3 дні муравйовці ввірвалися в місто. Розгорнулося мародерство і полювання на українських чиновників, офіцерів, усіх “підозрілих”. Жертвами “червоного терору” стали декілька тисяч киян. Вже наприкінці лютого 1918 року завдяки підтримці німецьких та австро-угорських військ українці почали звільнення України від більшовиків. У квітні було звільнено майже всю Україну.
  Бій під Крутами став боєм за майбутнє України.

    Майдан. Нині це слово знають у всіх країнах світу. Майдан Незалежності – це не тільки велика й головна площа в центрі Києва, Майдан – це прагнення жити  в демократичній країні, боротьба  за права і свободи людини, за європейське майбутне  України. За це Україна заплатила більш, як сотнею людських життів та сотнями покалічених людей – страшна ціна "Революція Гідності". Їх назвали Небесною Сотнею – українців, які загинули в Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській, які полягли за честь, за волю, за право бути Українцями і за свою Батьківщину. 

  Згідно з Указом Президента України від 11 лютого 2015 року № 69/2015 "Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні" 20 лютого є Днем пам’яті Героїв Небесної Сотні.

  Саме в ці дні, під час Революції Гідності, протистояння між українським народом і тодішнім режимом сягнуло свого піку. 20 лютого 2014 року загинуло найбільше активістів Майдану. Наступного дня, 21 лютого 2014 року, офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану. Цього ж дня на Майдані відбулося прощання із загиблими повстанцями, яких в жалобних промовах назвали "Небесною сотнею", а під час прощання з загиблими лунала жалобна пісня "Плине кача...", яка стала українським народним реквіємом.
  Сумний список Небесної Сотні відкрився 22 січня 2014 року, коли від вогнепальних поранень під час сутичок у центрі столиці загинули активісти Майдану Сергій Нігоян та Михайло Жизневський. Того ж дня в лісі під Києвом було знайдено тіло зі слідами тортур активіста Юрія Вербицького. До 18 лютого 2014 року вже налічувалось 9 загиблих. З 18 по 20 лютого на Майдані загинуло найбільше людей – 78 осіб, після 20 лютого – ще 20. Усі вони увійшли до меморіалу борців за українську Незалежність – до Небесної Сотні.

20 лютого Україна вшанує пам'ять загиблих Героїв Небесної Сотні

                                Чорнобильська трагедія – біль України
   26 квітня 1986 року – день найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. Під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, проникали у воду.

   За числом потерпілих від аварії Україна займає перше місце серед колишніх республік Радянського Союзу. На долю Білорусі припало близько 60% шкідливих викидів. Від радіаційного забруднення сильно постраждала також і Росія.

   Потужний циклон проніс радіоактивні речовини територіями Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Великої Британії, а пізніше – Німеччини, Нідерландів, Бельгії.
   

   Більше 30 років минуло з моменту аварії на Чорнобильській АЕС, але її наслідки залишаються предметом обговорення світової наукової спільноти. За визначенням UNSCEAR і ВООЗ, Чорнобильська катастрофа віднесена до аварій ядерних об’єктів найвищого рівня. Історики ж наголошують на політичній відповідальності комуністичного режиму, який заради ідеологічних інтересів поставив під загрозу життя і здоров’я мільйонів громадян. Через недосконалість конструкції, порушення технології будівництва, використання неякісних будівельних матеріалів, численні міні-катастрофи подібна техногенна катастрофа в СРСР не могла не статися. Злочинні дії влади щодо приховування інформації з одного боку поглибили непоправні негативні наслідки аварії, а з іншого – спричинили активізацію національно-демократичного руху, що в кінцевому підсумку привело до розпаду СРСР. Приховування інформації владою спричинили активізацію екологічного і національно-демократичного руху.

                                                                                                    Ключові тези
   Аварія на Чорнобильській АЕС призвела до непоправних медичних, економічних і соціальних і гуманітарних наслідків. За екологічними наслідками аварія переросла у планетарну катастрофу: радіоактивним цезієм було забруднено 3/4 території Європи.
   На той час керівництво Радянського Союзу проголосили гласність і відкритість. Однак надзвичайна ситуація на ЧАЕС засвідчила фальшивість гасел. Розуміючи, що екологічна катастрофа такого масштабу матиме негативні наслідки для комуністичного режиму, керівництво СРСР обрало курс на її замовчування. Уся інформація про Чорнобильську катастрофу одразу опинилася під ідеологічним контролем КПРС і КГБ.
   Чорнобильська трагедія засвідчила неготовність державної верхівки підпорядкувати політичні інтереси гуманістичним цінностям життя і здоров’я людей. Щоб продемонструвати, буцімто ніякої небезпеки радіації немає, партійне керівництво не відмінило першотравневу демонстрацію. На Хрещатик за п’ять днів після аварії вивели сотні тисяч людей, в тому числі школярів. Наступного дня всі газети рясніли парадними повідомленнями. Тим часом на вкрай обережні поради від міністра охорони здоров’я щодо заходів безпеки спромоглися аж 9 травня!
Українська діаспора після аварії на ЧАЕС виявили високу громадянську позицію та активність у світі. Вона організовувала демонстрації, готувала звернення до урядів західних держав, збирала матеріали про трагедію. Закордонний провід Української головної визвольної ради у вересні 1986 року доклав значних зусиль, аби питання Чорнобиля внести на розгляд ООН.
   Чорнобильська катастрофа стала одним із каталізаторів розпаду СРСР. Спроби Москви приховати правду про її наслідки, недостатні заходи безпеки і допомоги потерпілим похитнули віру в "гуманність" комуністичної ідеї навіть у найлояльніших прихильників. Радянська влада продемонструвала кричущу безвідповідальність за долі людей.
У післяаварійний період посилилися екологічні та національно-демократичні рухи, передусім в Україні. 26 квітня 1988 року в Києві відбулася перша несанкціонована демонстрація під гаслами – "Геть АЕС з України", "УКК – за без’ядерну Україну", "Не хочемо мертвих зон", "АЕС – на референдум", "Промисловість, землю, воду – під екологічний контроль", "Кожному – персональний дозиметр". У багатьох регіонах, як на сході, так і на заході, люди виходили на акції протесту проти будівництва нових і експлуатації старих атомних електростанцій. Саме навколо проблеми ядерної катастрофи формувалися перші громадські організації, які перетворилися в політичну силу, наприклад, "Зелений світ" і Союз "Чорнобиль".
                                                                              Чорнобильська катастрофа в цифрах і датах

  • 1977 року запустили перший блок Чорнобильської АЕС.
  • 2 роки пропрацював четвертий енергоблок ЧАЕС – на повну потужність його запустили 1984 року. Це був "наймолодший" і найсучасніший реактор.
  • 2 дні світ нічого не знав про вибух.
  • 30 співробітників АЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом кількох місяців з моменту аварії.
  • 500 тисяч людей померли від радіації, за оцінками незалежних експертів.
  • 8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, Росії в найближчі дні після аварії отримали значні дози опромінення.
  • 90 784 особи було евакуйовано з 81-го населеного пункту України до кінця літа 1986 року.
  • Понад 600 тисяч осіб стали ліквідаторами аварії – боролися з вогнем і розчищали завали.
  • 2293 українських міст і селищ із населенням приблизно 2,6 мільйона людей забруднено радіоактивними нуклідами.
  • 200 тисяч квадратних кілометрів – на таку територію поширилася дія радіації. Із них 52 тисячі квадратних кілометрів – сільськогосподарські землі.
  • 10 днів – з 26 квітня до 6 травня – тривав викид активності із пошкодженого реактора на рівні десятків мільйонів кюрі на добу, після чого знизився у тисячі разів. Фахівці називають цей період активною стадією аварії.
  • 11 тонн ядерного палива було викинуто в атмосферу внаслідок аварії на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС.
  • 400 видів тварин, птахів і риб, 1200 видів флори продовжують існувати в "зоні відчуження", де через істотне та катастрофічне забруднення повітря, ґрунтів і вод заборонено проживати людям.
  • 26 квітня–жовтень 1986 року Чорнобильська АЕС не працювала. У жовтні 1986-го 1-й і 2-й енергоблоки було знову введено в експлуатацію; у грудні 1987 року відновив роботу 3-й. 4-й енергоблок не запрацював.
  • 1991 рік – на 2-му енергоблоці сталася пожежа, внаслідок якої була заблокована робота цього реактора.
  • Грудень 1995 року – підписання меморандуму між Україною та країнами "Великої сімки" і Комісією Європейського Союзу, відповідно до якого почалася підготовка програми повного закриття станції.
  • 15 грудня 2000 року – Чорнобильську атомну електростанцію зупинено повністю.
  • Вересень 2010-го – закладка фундаменту під новий саркофаг над зруйнованим 4-м енергоблоком, у квітні 2012-го стартувало будівництво арки, що мала накрити "Укриття", у жовтні 2011 року на майданчику комплексу "Вектор" почалося будівництво Централізованого сховища відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання.
  • 29 листопада 2016 року завершили насування арки над 4-м енергоблоком.

                                                                                              Історична довідка
   25 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС мали експериментально зупинити четвертий енергоблок, щоб вивчити можливості використання інерції турбогенератора в разі втрати електроживлення. Попри те, що технічні обставини не відповідали плану випробування, його не скасували.
   Експеримент почався 26 квітня о 01:23. Ситуація вийшла з-під контролю. О 01:25 з інтервалом у кілька секунд прогриміли два вибухи. Реактор повністю зруйнувався (Документ 1). Спалахнуло понад 30 вогнищ пожежі. Основні погасили через годину, а повністю ліквідували загоряння до 5-ї ранку 26 квітня. Проте пізніше виникла інтенсивна пожежа у центральному залі 4-го блоку, з якою боролися з використанням вертолітної техніки аж до 10 травня.
   На момент аварії в приміщенні 4-го енергоблоку перебували 17 працівників. Під завалами загинув старший оператор реакторного цеху Валерій Ходемчук. Удень 26 квітня від опромінення помер наладник Володимир Шашенок. 11 працівників одержали дози опромінення. Від променевої хвороби всі вони померли до 20 травня 1986-го в москвовській лікарні № 6. Ще 14 осіб із персоналу станції одержали дози, що спричинили променеву хворобу 3-го та 4-го ступенів.
   Наступного дня після аварії урядова комісія ухвалила рішення про негайну зупинку 1-го і 2-го енергоблоків та евакуацію населення Прип’яті (так званої 10-кілометрової зони).
   У повідомленні КГБ вказується, що станом на 8:00 годину 28 квітня рівень радіації на 3-му і 4-му енергоблоках становив 1000–2600 мікрорентген на секунду, а на окремих ділянках міста – 30–160. У цьому місці на документі Володимир Щербицький зробив свою, тепер вже відому, примітку – "Що це позначає?". Це промовисто свідчить про те, що навіть найвищі посадові особи до кінця не усвідомлювали небезпеки.
   На ліквідаційні роботи відразу кинули військовослужбовців. Першими на місце катастрофи прибули кілька десятків солдат і офіцерів полку Цивільної оборони Київського військового округу із приладами радіаційної розвідки й армійським комплектом дезактивації техніки, мобільний загін хімічних військ та окрема рота радіаційної та хімічної розвідки. Загалом у ліквідаційних роботах брали участь військові хімічних, авіаційних, інженерних, прикордонних родів, медичні частини Міністерства оборони СРСР, Цивільної оборони (ЦО) та МВС СРСР. Влітку залучили військових запасу та вільнонайманих. За неповними даними, участь у ліквідації наслідків брали 600 тисяч осіб. Через опромінення багато з них захворіли.
   Пожежні прибували "з голими руками", без жодних засобів захисту, приміром спеціальних ізолюючих протигазів, через що радіоактивні речовини потрапили в дихальні шляхи. Саме вони зупинили ще одну потенційну катастрофу – водневий вибух. Сумарна активність радіоізотопів, викинутих у повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30–40 разів більшою, ніж у Хіросімі. Опромінилися майже 8,5 мільйони людей.
   Перше офіційне місцеве повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС зʼявилося лише через 36 годин – опівдні 27 квітня на припʼятському радіо оголосили про “тимчасову евакуацію” мешканців Припʼяті – найближчого до ЧАЕС міста з населенням близько 50 тисяч.
   Місто розділили на 5 секторів. У кожному призначили відповідальних. Працівники штабу обійшли квартири. Рекомендували зачиняти вікна, балкони, вимкнути електроприлади, перекрити воду та газ і взяти з собою особисті речі, цінності, документи та продукти харчування на перший час. Інші речі, наприклад, посуд і дитячі іграшки, а також свійських тварин вивозити не дозволили. Зі спогадів Людмили Харитонової: "Трагічним було прощання з домашніми тваринами: котами, собаками. Кицьки, витягнувши хвости, заглядали в очі людям, нявчали, собаки вили, прориваючись до автобусів. Але брати тварин категорично заборонялося. В них була дуже радіоактивна шерсть".
   Аби зменшити кількість багажу та не викликати ажіотаж, людям сказали, що за три дні вони зможуть повернутися додому. О 13:50 жителі зібралися біля під'їздів будинків, а від 14-ї почали прибувати автобуси. О 16:30 евакуацію населення з міста закінчили. Вивезли 44,5 тис осіб. У Прип’яті залишилося 5 тис, які були залучені до невідкладних робіт.
   Увечері 1 травня вітер з Чорнобиля повернув на Київ. У місті почав стрімко підвищуватися радіаційний фон. Тим не менше, парад відбувся. 2 травня радянське керівництво ухвалило рішення про евакуацію населення з 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської атомної станції – на 6-й день після аварії.
   До 6 травня евакуювали понад 115 тисяч людей із 30-кілометрової зони навколо ЧАЕС. Сотні невеликих селищ, що опинилися в епіцентрі забруднення, зрівняли з землею бульдозерами.
   Більшість людей виселяли до сусідніх районів Київської області. Для працівників ЧАЕС та їхніх сімей наприкінці 1986 року почали будувати наймолодше місто України – Славутич. Спорудження завершили в рекордно короткі терміни – перші мешканці оселилися в 1987–1988 роках.
   Інформаційна політика в перші тижні після катастрофи посіяла недовіру до влади. Вона, разом із центральною та республіканською пресою, телебаченням зберігали мовчання про аварію аж доки про неї почали говорити за кордоном і стало зрозумілим, що приховати аварію неможливо.

   Отже перше в СРСР офіційне повідомлення під тиском міжнародної спільноти було зроблено аж 28 квітня. Тоді головна телевізійна програма новин "Врємя" о 21:00 лаконічно повідомила про аварію. Зрозуміти справжні масштаби трагедії із цього повідомлення було важко.
   Незалежна Україна зняла гриф "таємно" з усіх чорнобильських документів.

Чорнобильська катастрофа у кінематографі