Державний навчальний заклад

"Професійний ліцей м. Українки"

Сімейний кодекс України 2022 року

   Стаття 150. Обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини

  1. Батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
  2. Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
  3. Батьки зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

    4. Батьки зобов’язані поважати дитину.

    5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї.

    6.  Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

  7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

   Обов’язок батьків, закріплений в ч.1 ст.150 СК, має конституційне походження. Шанування державних символів України є обов’язком громадян України (ст.65 Конституції України). Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст.68 Конституції України).
   До кола обов’язків батьків входить турбота про здоров’я, фізичний, психічний і моральний розвиток дитини (ч.2 ст.150 СК). Коло обов’язків можна поділити на дві групи. Одна має відношення до фізичного розвитку дитини, який залежить від харчування, навколишнього середовища, в якому перебуває дитина. Інша стосується психічного, духовного, морального розвитку дитини і передбачає існування більш складних за своєю природою засобів і методів формування дитини як особистості. Від рівня добросовісності виконання батьками обов’язку ч.2 ст.150 СК залежить духовний світ дитини, її готовність до міжособистісних стосунків, прагнення до знань, здатність володіти своїми почуттями.
 Виконання правового обов’язку забезпечується покладення юридичної відповідальності у випадку невиконання обов’язку. Батьки несуть відповідальність за виховання своїх дітей. Згідно ч.1 ст.18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.
   Щодо відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов’язку щодо виховання та розвитку дитини див. ч.4 ст.155 та коментар до неї. Ухилення від виконання цього обов’язку тягне позбавлення батьківських прав, відсторонення опікуна (піклувальника) від виконання своїх обов’язків, розірвання договору про патронат.
  Згідно з ст.30 Закону України “Про освіту” в Україні встановлюються такі освітні рівні: початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта.
  Відповідно до ч.3 ст.150 СК батьки зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Цей обов’язок безпосередньо пов’язаний з нормою ст.53 Конституції України, відповідно до якої повна загальна середня освіта є обов’язковою.
  Основним видом середніх навчальних закладів є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший – початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту, другий – основна школа, що забезпечує базову загальну середню освіту, третій – старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту (ст.36 Закону України “Про освіту”).
  В повсякденному житті виконання обов’язку батьків по забезпеченню здобуття дитиною повної загальної середньої освіти полягає у тому числі у матеріальній підтримці дитини. Дитина може суміщати своє навчання з роботою, творчою, підприємницькою діяльністю. Незалежно від сімейної ситуації, рівня матеріального забезпечення сім’ї, стану здоров’я батьків, дитина повинна отримати необхідну мінімальну освіту.
  Такого роду обов’язок поширюється і на осіб, що заміняють батьків у встановленому законом порядку. При виконанні обов’язку забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти батьки обирають навчальний заклад та форми навчання дитини. Батьки мають пріоритет в виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей (ч. 3 ст. 26 Загальної декларації прав людини).
  Частина 3 ст.13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права держави-учасниці зобов’язуються поважати свободу батьків (опікунів) обирати для своїх дітей не тільки засновані державою школи, але й інші школи, що відповідають мінімальним вимогам освіти.
  Це означає, що тільки батьки вправі вирішувати, де отримувати дитині освіту (в державній чи приватній школі, ліцеї, гімназії, коледжі і т. д.).
  Від батьків також залежить додаткова освіта їх дітей, так звана позашкільна освіта, яка є частиною структури освіти і спрямовуються на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні. До позашкільних навчальних закладів належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади (ст.39 Закону України “Про освіту”).
  Своє право вибору навчального закладу та форми навчання батьки повинні здійснювати з врахуванням бажання дитини. Для дітей молодшого віку може мати значення прихильність до друзів, здібності і здатності дитини. Діти старшого віку діють більш свідомо та реалістично, співставляючи свій вибір з майбутньою професією.
   На вибір батьків та їх дитини виду навчального закладу та форми навчання здійснює вплив стан здоров’я дитини, міра матеріального забезпечення сім’ї, сімейні традиції, професія батьків і т. д. В будь-якому випадку врахування позиції дитини означає поважне ставлення до неї і врахування думки дитини при вирішенні питань, що стосуються її життя (див. ст.171 СК та коментар до неї). Однак батьки вправі не підтримати побажання малолітньої чи неповнолітньої дитини, якщо вона суперечить її інтересам або є нереалізованими з об’єктивних причин.
  Згідно ст.29 Конвенції про права дитини держави-учасниці погоджуються щодо того, що освіта дитини має бути спрямована на:

  • розвиток особи, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі;
  • виховання поваги до прав людини та основних свобод, а також принципів, проголошених у Статуті Організації Об’єднаних Націй;
  • виховання поваги до батьків дитини, її культурної самобутності, мови і національних цінностей країни, в якій дитина проживає, країни її походження та до цивілізацій, відмінних від її власної;
  • підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості, рівноправності чоловіків і жінок та дружби між усіма народами, етнічними, національними і релігійними групами, а також особами з корінного населення;
  • виховання поваги до навколишньої природи.

   Батьки зобов’язані поважати дитину (ч.4 ст.150 СК). Повага до дитини – це повага до її прав, визначених Конвенцією ООН про права дитини та іншими міжнародними та національними законодавчими актами. Однією з форм прояву цієї поваги це врахування думки дитини при вирішенні питань, що стосуються її життя (ст.171 СК).
   Згідно ч.5 ст.150 СК передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї. Єдиною правовою підставою звільнення від обов’язку виховання дитини може бути позбавлення батьківських прав, як найжорсткіша санкція за невиконання батьківських обов’язків.
  Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини (ч.6 ст.150 СК). Поняття експлуатації дається в кримінальному законі. Згідно примітки 1 до ст.149 КК під експлуатацією людини слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо. Дане визначення можна в повній мірі екстраполювати на сімейні відносини. Види експлуатації можна класифікувати на економічну, фізичну, сексуальну.
  Згідно ч.7 ст.150 СК забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. Фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню (ч.2 ст.289 ЦК). Фізичне покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних не допускається (ч.3 ст.289 ЦК).
  Згідно з ст.10 Закону України від 26 квітня 2001 року “Про охорону дитинства” кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім’ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини.
  Заборона фізичних покарань є одним з проявів права на особисту недоторканність, яке закріплене в ряді міжнародно-правових документів, зокрема, Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження й покарань (10 грудня 1984 р.), Європейській конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (26 листопада 1987 р.), Конвенції про права дитини (20 жовтня 1989 р.).
  Відповідно до Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 жовтня 1989 р., діти визнаються об’єктом особливого захисту та турботи. Почастішали випадки ухилення від обов’язків і зловживанню правами по вихованню, утриманню і нормальному розвитку дітей, а також мають місце факти жорстокого поводження батьків та осіб, що їх замінюють, з ними.
  Фактом приєднання до Конвенції є її ратифікація Верховною Радою України 27 лютого 1991 р., Україна взяла на себе зобов’язання по втіленню принципів, на яких повинні базуватися права дітей. Цей обов’язок держава довго не виконувала, поки в 1995 р. не була розроблена програма “Діти України”, а пізніше у ст.51 та 52 Конституції України закріплені права дітей, зокрема, батьки повинні утримувати своїх дітей до їх повноліття. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. В цьому ж напрямку 15 листопада 2001 р. Президентом України був підписаний Закон України “Про попередження насильства в сім’ї”, де визначено, що насильство в сім’ї – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю.

ШАНОВНІ БАТЬКИ! ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ, ЩО:

   Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дітей. Вони мають строковий характер, тобто існують тільки щодо неповнолітніх дітей, при досягненні дітьми повноліття зазначені права у батьків припиняються.
   На сьогодні права батьків з виховання дітей закріплені не тільки нормами національного законодавства (Конституція України, Сімейний Кодекс, Закон України «Про охорону дитинства», Закон України «Про освіту» тощо), а й нормами міжнародного права (у першу чергу Конвенцією про права дитини, Декларацією ООН прав дитини, Всесвітньою Декларацією про забезпечення вживання, захисту і розвитку дітей тощо).
   Так, Декларація прав дитини, проголошена Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, визначила вимоги та умови, у яких повинна зростати дитина:
   «Дитина має право на здобуття освіти, яка має бути безкоштовною і обов'язковою, в усякому разі на початкових стадіях. їй має даватися освіта, яка сприяла б її загальному культурному розвитку і завдяки якій вона могла б на основі рівності можливостей розвинути свої здібності і особисте мислення, а також усвідомлення моральної і соціальної відповідальності, і стати корисним членом суспільства.
   Якнайкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто відповідає за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить насамперед на її батьках».
  У статті 18 Конвенції про права дитини, яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, зазначено: «Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної й однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування». Тобто батькам хоча і надається допомога з виховання дітей з боку держави, але й вимагається від них вжиття всіх заходів для того, щоб усі діти мали належне батьківське сімейне виховання, за що батьки несуть основну відповідальність.
   Основним принципом освіти в Україні є доступність для кожного громадянина всіх видів освітніх послуг, що надаються державою. Правове регулювання діяльності національної системи освіти ґрунтується на відповідних положеннях законів України «Про освіту», «Про охорону дитинства», «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту» тощо.
   Відповідно до цих законів батьки зобов'язані створити необхідні умови для підготовки до занять у домашній обстановці, а також створити загальні умови для своєчасного отримання дітьми середньої освіта і професійної підготовки. За порушення законодавства про загальнообов'язкову середню освіту передбачена адміністративна відповідальність батьків (стаття 184 АК України).
  Повага до дитини — це повага до її прав, визначених Конвенцією, зокрема в статті 8 - «держави-учасниці зобов'язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я і сімейні зв'язки, не допускаючи протизаконного втручання».
  На розвиток цих вимог цією ж Конвенцією передбачені статтями 12 — 16 права дитини: право вільно висловлювати власні погляди; висловлювати свої думки; бути заслуханою; повага до прав дитини на свободу думки, совісті і релігії.
  Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя.
  Такі ж вимоги до поваги дітей, передбачені статтею 9 Закону України «Про охорону дитинства».
  Захист від усіх форм експлуатації дітей передбачено Конвенцією про права дитини. Так, у статті 32 записано: «Держави-учасниці визнають право дитини на захист від економічної експлуатації і від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для здоров'я, бути перерешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров'ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвитку.
   Держави-учасниці вживають законодавчі, адміністративні і соціальні заходи, а також заходи в галузі освіти, з тим щоб забезпечити здійснення цієї статті. З цією метою, керуючись відповідними положеннями інших міжнародних документів, держави-учасниці, зокрема:
а) встановлюють мінімальний вік для прийому на роботу;
б) визначають необхідні вимоги щодо тривалості робочого дня й умови праці;
в) передбачають відповідні види покарань або інші санкції для забезпечення ефективного здійснення цієї статті».
  Стаття 34 цієї Конвенції зобов'язує держави-учасниці захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації, приймати всі необхідні методи, заходи і форми для запобігання:

а) схиленню або примушуванню дитини до будь-якої сексуальної діяльності;
б) використанню з метою експлуатації дітей у проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці;
в) використанню з метою експлуатації дітей в порнографії та порнографічних матеріалах.
 У нашому законодавстві, наприклад, за експлуатацію дітей передбачена кримінальна відповідальність (стаття 150Кримінального Кодексу України) за проституцію або примушування чи втягнення до заняття проституцією (стаття 303 КК) тощо.
  Стаття 164 СК передбачає позбавлення батьківських прав, якщо вона /він вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва. Закон вимагає, здійснюючи свої права з виховання дітей, батьки повинні поважати їх людську гідність і не вдаватися до насильницьких методів виховання. Цю умову закріплено у статті 26 Конституції України про право людини на недоторканність, у Конвенції ООН про права дитини, де у статті 19 зазначається, що дитина має право на захист від усіх форм фізичного чи психологічного насильства, образи чи брутального поводження і експлуатації, включаючи сексуальні зловживання з боку батьків.
  Стаття 10 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає не тільки право дитини на захист від усіх форм насильства, а й заходи із запобігання насильства з боку батьків, які здійснює держава.
  Так, у статті 10 Закону зазначається: «Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на засадах взаємоповаги, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини».
 

   За останній місяць спостерігається жахлива цифра кількості суїцидів серед підлітків. Деякі з них пов’язані з негативним впливом соціальних мереж, в яких почали з’являтися нові «групи смерті», що доводять дітей до самогубства. Батькам слід приділяти більше уваги дітям, стежити за їхньою поведінкою, говорити про небезпеку в інтернеті та нагадувати правила безпечного користування соціальними мережами, що допоможе уникнути несподіваних проблем.
  Уповноважений з прав дитини Микола Кулеба на своїй офіційній сторінці у фейсбук закликає батьків більше говорити з дітьми про небезпеку онлайн. Він наголошує, що вона більша, ніж здається. Діти сприймають заклик як гру, не розуміючи наслідків своїх дій, що може призвести до катастрофічних наслідків. Їм необхідно якомога частіше нагадувати, що не слід спілкуватися з

незнайомцями, не повторювати дії, які пропонуються в мережі. Розваги онлайн несуть небезпечні, а часом - невідворотні наслідки в реальному житті.
  Прагнення здобути самостійність й особистий простір характерне для підлітків. Вони хочуть, щоб батьки поважали їх особистий простір. Тому з часом контроль за віртуальним життям дитини варто знизити. Не варто контролювати 17-річну дитину, так само як 13-річну. Виняток становлять випадки, коли підліток замішаний у чомусь, що може йому нашкодити. Його безпека завжди повинна бути понад усе. Хоча підлітки намагаються поводитися як дорослі, їм часто не вистачає навичок, щоб упоратися зі складними ситуаціями, тиском однолітків, власними необдуманими діями тощо. Тому батьки повинні самі вирішити, скільки особистого простору можна надати підлітку в реальному й віртуальному житті.
  Батькам буває важко знайти баланс між контролем віртуального життя дитини й конфіденційністю. Контролюючи кожну дію дитини в мережі, батьки провокують її непокору й недовіру. Однак помірний контроль може навчити чесності й відповідальності за свої дії. Завдання батьків – не викрити підлітка в чомусь поганому, а навчити його відповідальної поведінки в Інтернеті.

Які загрози можуть спіткати дитину в інтернеті?

 1. Загроза залежності – проста гра, яка з часом провокує ігрову залежність, призведе до негативних наслідків, зокрема погіршення успішності, небажання соціалізуватися.
 2. Небажані знайомства в соціальних мережах з небезпечними елементами (шахраями, булерами, маніяками).
 3. Вільний доступ до матеріалів, які мають негативний вплив на психіку дитини.
 4. Загроза порушення конфіденціальності. Будь-яка особиста інформація, вказана дитиною під час реєстрації може використовуватися з метою цькування, шантажу тощо.

Основні правила безпеки в інтернеті, з якими слід ознайомити дитину:

  • не розміщувати свої особисті дані, якими можуть скористатися шахраї;
  • краще використовувати нік, а не справжнє ім’я;
  • блокувати всіх, хто викликає найменшу підозру;
  • не виносити на обговорення в мережі теми особистого характеру;
  • не можна йти на зустріч з незнайомцем, з яким спілкувався в інтернеті.

  Батькам слід постійно наголошувати, що дитина може звернутися до них за допомогою в будь-якому разі, коли виникає неприємна, або незрозуміла ситуація. Дитина має розуміти, що може розраховувати на підтримку та захист дорослих.

Корисні сервіси-помічники для контролю віртуального життя дитини:

  • «Adult Blocker» - блокує сайти потенційно небезпечного змісту, які реагують на «блок-слова»;
  • «Child Web Guardian Pro» - дозволяє блокувати небезпечний контент та контролювати час використання мережі, який задається батьками вручну;
  • «Kids Control 1.6» - встановлюється на гаджет для контролю за небажаним контентом та обмеження часу перебування в інтернеті;
  • «Кібер Мама» - вибудовує графік роботи за комп’ютером.

Як підтримати підлітка під час війни: поради від психологів ЮНІСЕФ

Яким чином можна підтримати дитину-підлітка у кризових ситуаціях, які спричиняє війна? Розповідають психологи.
  Підлітки зазвичай доволі гостро переносять будь-які кризові ситуації, і війна, звісно, не виключення. Дітям старшого віку зараз дуже складно, адже вони уже розуміють, що відбувається, але ще не мають достатньо життєвого досвіду, щоб ефективно боротися зі своїми емоціями. Нам всім зараз дуже складно, але нашим підліткам – особливо непросто. Тож у ЮНІСЕФ дали поради, як зараз можна підтримати своїх старших дітей.
 Отже, під час війни та непростих життєвих ситуацій, які вона провокує, по відношенню до підлітків психологи радять:
 ► Говорити і слухати. А головне чути те, що дитина розповідає: про свої думки, почуття, сприйняття ситуації. Варто пояснити підлітку все, що відбувається, враховуючи його вік і знання.
 ► Дозволити емоціям бути. Психологи радять не приховувати від підлітка свої справжні почуття, бо він все одно здогадається про них і буде відчувати себе обманутим. Тож переживати і плакати перед дитиною старшого віку – абсолютно це нормально. Проте не варто робити це дуже часто, бо така поведінка може спровокувати депресію: як у вас, так і у дитини. Варто дозволити емоціям вийти, а потім спробувати налагодити рутинне життя.
 ► Планувати майбутнє. Не бійтеся разом мріяти та планувати, що будете робити після війни. Такі роздуми та розмови надихають і стабілізують, а також додають впевненості у майбутньому.
 ► Обійматися. Тактильний контакт дуже важливий в умовах невизначеності і стресу, тож частіше обіймайте свою дитину і говоріть їй, що все буде добре.
 ► Дивитися разом улюблені фільми. Психологи радять обирати життєствердні фільми, які здатні подарувати відчуття надії. Дивіться разом, обійнявшись, а потім обговорюйте побачене. Нагадуйте дитині, що після війни обов'язково знову буде нормальне життя.
 ► Читати вголос. Це заняття дає відчуття захищеності та спокою. Тільки не читайте тривожні новини, краще читайте книжку з цікавим, а головне "мирним" сюжетом.
 ► Хвалити за досягнення дитини. Зараз для вашого підлітка життєво важливо, щоб його (чи її) хвалили за найменшу дрібничку. Так ви вселяєте підлітку віру у свої сили та демонструєте свою підтримку.
 ► Заохочувати спілкуватися з однолітками. Через стрес дитина може стати закритою й не бажати спілкуватися з однолітками. Та це

шкідливо для її психіки і розвитку. Для більшості підлітків спілкування з друзями є дуже важливим. Тож варто усіляко сприяти цьому і використовувати будь-який шанс на спілкування дитини з друзями. Оптимально, щоб це було спілкування офлайн, але якщо немає такої можливості, онлайн-спілкування теж буде корисним, не варто йому перешкоджати.
 ► Долучати підлітків до допомоги іншим. Це дуже важливо, щоб дитина відчула свою соціальну значимість. Але робити це треба за умов максимальної безпеки для неї. Можна долучатися до допомоги разом з підлітком, так він відчує вашу підтримку і турботу.
Підлітки війна
 ► Будьте уважними до змін у поведінці дитини. Одразу звертайтеся до психолога (у сьогоднішніх умовах підійде і онлайн-консультація), якщо побачите у дитини ознаки ступору, апатії, депресії чи посттравматичного розладу.